«Чим випадковіша наша моральність, тим необхідніше подбати про законність» (Ф.Шиллер)

Одна з «гарячих тем» в бібліотечній спільноті Росії – Кодекс бібліотечної етики. Наразі обговорюється проект вже нової редакції Кодексу. Багато суперечок навколо нього, авторитетні аргументи «за» і не менш авторитетні аргументи «проти» і самої ідеї кодексу («навіщо він потрібен»), і окремих його положень. Дуже цікава думка міжнародного експерту проекту Пола Старжеса, яку він висловив в своєму інтерв’ю журналу «Библиотечное дело» (2011, №1). Професор Старжес підкреслив, що вважає бібліотечну справу тісно пов’язаною з етикою. Не методи, не технології є центральними елементами професії, а саме відносини: відносини між колегами, відносини з установою, в якій працюєш, відношення бібліотекаря до користувачів і суспільства в цілому.Втім, поважний експерт визнає, що «кодекси рідко впливають на поведінку професіоналів», але на них хоча б можна орієнтуватись, посилатись у складних прикладах бібліотечних відносин. Перш за все, у діалозі «бібліотекар – користувач». Як часто бібліотекар наділяє читача (мова про дітей, але дорослі недалеко відійшли) такими невтішними характеристиками як: «неуважний», «недорікуватий», «необов’язковий», «безініціативний», «некультурний», «поверхневий», «пихатий» ( підглянуто в статті Олени Синельникової «Библиотекарь – читатель: поиск путей к взаимопониманию» в журналі «Библиотечное дело», 2011, №2). Ну а що про нас думає пересічний користувач, якими нас бачить… Подивіться на фото. Цей позитивний та негативний імідж бібліотекаря намалювали…самі бібліотекарі, учасники одного з тренінгів, що проводить наша бібліотека, в тому числі і зав. нашого відділу Олена Сльозка, в рамках програми «Бібліоміст». Погляд, як то кажуть, і збоку, і зсередини. Ось такий він «поганий-гарний» бібліотекар: тактовний, комунікабельний, доброзичливий, допитливий, толерантний і ще, ще, ще... Але і незадоволений, лінивий, нудний, відсталий, гордовитий, невихований і ще, ще, ще... А хто з нього спитає? Де написано, яким він має бути? Хоча б в Кодексі етики українського бібліотекаря, затвердженого коференцією УБА ще в 1996р.

Одностайно за…дискримінацію

Всі розмови про Україну європейську здаються трохи передчасними, коли бачиш, наприклад, такий сюжет в програмі ТСН на каналі «1+1». Директор однієї із шкіл Кіровограда вирішив відкрити в навчальному закладі, яким керує, два класи для дітей з особливими потребами. Мета абсолютно шляхетна – дати всім дітям, незалежно від стану здоров’я рівні шанси для навчання та розвитку. Власне, так організована система освіти в усьому світі. Всюди, тільки не у нас. Проти директора дружно виступив педагогічний колектив і – головне – батьки учнів цієї школи. Треба було бачити переповнений зал і ліс рук, що голосують проти. Треба було чути голоси  людей, які обурювались, що поруч з їхніми «нормальними» дітьми будуть вчитися ті, кому місце десь окремо, подалі ( в резервації?!). Збори постановили: класи – не відкривати, директору – недовіру. Як боляче було дивитися на нього, зовсім молоду і мабуть дуже гуманну людину, який сумно сказав, дивлячись у розбурханий зал: «Гітлер колись вирішив проблему таких дітей. Він їх розстрілював. Як вам не соромно…» Не зал, а ми відчували, водночас, і пекучий сором за школу, за педагогів, за жорстокість дорослих людей, і гордість за бібліотеки,що вже давно оголосили себе територією толерантності. Не зовсім, на жаль, пристосовані для зустрічі людей, що мають фізичні вади, бібліотеки нашої області прагнуть рівнятися європейських та світових стандартів в цьому напрямку діяльності. Ми вивчаємо вітчизняний (Рівненська державна обласна бібліотека, Херсонська універсальна наукова бібліотека, Центральна бібліотека для дітей м. Миколаєва) та світовий досвід, відкриваємо спеціалізовані центри ( в т.ч. і в нашій бібліотеці, і в центральній міській бібліотеці для дітей ім. О.Довженка),надаємо інформаційну та методичну підтримку роботі бібліотек ( в 2008р. відділом підготовлено методичний посібник «Долаємо перешкоди разом»). Поки що десь формально, а десь – вкладаючи і душу, і серце ( клуб для дітей з функціональними обмеженнями «Ми – разом» працює при Щорській центральній районній бібліотеці вже 14 років), бібліотеки допомагають долати перешкоди тим, кому трохи не пощастило в цьому житті.

Знайомимось!:)

Наш третій поверх – це під самісіньким дахом монументальної старовинної будівлі колишнього земельного та селянського банку, де зараз знаходиться Чернігівська обласна універсальна наукова бібліотека ім. В.Г.Короленка. Зазвичай, такі місця заселяють або казкові персонажі, або  богемні художники, або дуже багаті буржуа. Нам теж пощастило – ми тут працюємо. Далеко не пентхаус  (стіни плачуть – ремонту просять ). Зате – як близько небо, птахи у вікна зазирають, спілкуються. Така собі усамітнена методична обитель. Усамітненість – обманлива. Насправді, життя у нас вирує. Ми ж «мозок» бібліотеки , як, може трохи нахабно, ми себе позиціонуємо. Деяким нахабством виглядає і ця блогоспроба. Поки що ми – блогери-«чайники». Але дуже хочемо навчитися. Мріємо увійти до бібліотечної блогосфери. Захоплюємось успіхами талановитих колег, яким вдалося за короткий час створити яскраві, змістовні, цікаві блоги. Впевнені, що нам є що сказати. Тепер будемо думати, як це краще зробити. Побажайте нам успіхів і до зустрічі на «Третьому поверсі»!